Починаючи з 60-х років минулого століття, у багатьох публікаціях згадувалось, що команда заснована в листопаді 1927 року. Однак жодних документальних підтверджень цьому до цих пір не наведено. Різні дослідники історії футбольної команди київського «Динамо» вказують на різні дати заснування клубу, що займають період між 13 травня 1927 року (реєстрація статуту Київського пролетарського спортивного товариства (ПСТ) «Динамо» міжвідомчою комісією зі справ громадських організацій та союзів Київського округу) та 1 липня 1928 року (перша відома нам гра команди в Білій Церкві). Понад 50 років у засобах масової інформації, спортивно-інформаційних виданнях, книгах з історії футболу згадується, що команда заснована в 1927 році.
Ця дата знайшла своє відображення на сучасній емблемі клубу та зафіксована в офіційних документах і довідниках ФІФА й УЕФА. Реєстрація ПСТ «Динамо» 13 травня 1927 року, у рамках якого пізніше зародилась футбольна команда, підтверджена документами, які знаходяться в Центральному державному архіві найвищих органів влади та управління України (фонд № 5 , опис 3, справ 418, лист 25, а також у тому ж фонді й опису – справа № 472, лист 66). Жодних інших документів про створення футбольної команди «Динамо» в рамках Київського ПСТ «Динамо», які відносяться до 1927 чи початку 1928 року, на даний момент не виявлено. Тому 13 травня 1927 року можна вважати датою днем народження футбольної команди.
Хоча команду й було засновано 1927 року, однак як футбольний клуб «Динамо» постало 1928 року. Саме тоді, а саме 5 квітня 1928 року, за ініціативою Семена Западного, начальника Київського окрвідділу ДПУ, була заснована футбольна команда. Заступник Западного Сергій Бармінський став формувати склад команди, до якого увійшли як кадрові чекісти, так і футболісти інших київських команд. Перший зареєстрований матч відбувся 17 липня 1928 проти клубу Динамо Одеса (2:2).
Восени 1928 кияни у товариській грі прийняли чемпіонів Москви — «Динамо» (Москва). Гості розгромили українців 6:2. Визнання у команди з'явилося після листопадової перемоги над загальновизнаним лідером київського футболу — «Желдором» з рахунком 1:0. Коротеньку замітку про гру надрукував «Вечірній Київ». Видання особливо відзначило сильну гру воротаря «Динамо» Антона Ідзковського.
1929 року "Динамо" проводить свій перший міжнародний матч з австрійською робітничою командою. 1935 року Динамо здійснює поїздку до Франції, де в товариській грі громить клуб "Ред Стар" з рахунком 6:1. До 1936 року єдину першість Радянського Союзу не проводили. Кияни здобували досвід у іграх на першість спортивного товариства «Динамо». Там вони вигравали в «динамівців» з Одеси і Харкова, київська команда явно була найсильнішою в УРСР, але рівня майстерності московського «Динамо» ще не досягли. Наприклад, у фіналі динамівської першості-1933 москвичі з рахунком 2:1 перемогли саме киян.
1936 року команда бере участь в 1-му чемпіонаті СРСР з футболу в найсильнішій лізі — групі «А». Динамо підсилилось відомими в Україні гравцями, зокрема: оборонцем Костянтином Фоміном та воротарем Миколою Трусевичем. Дебют відбувся у Києві 24 травня 1936 року, коли «Динамо» (Москва) розгромило господарів, «Динамо» (Київ) - 5:1. Єдиний гол нападника Миколи Махині став для українського клубу першим голом в чемпіонатах Радянського Союзу. За всі роки проведення чемпіонатів СРСР київське "Динамо" (як і їх одноклубники з Москви), жодного разу не залишало вищий дивізіон. Перший чемпіонат "Динамо" завершило на другому місці. Місцеві уболівальники сприйняли такий виступ як безумовний успіх.
У 1937—41 рр. попід Черепановою горою споруджувався новий Республіканський стадіон. Відкриття цього спортивного комплексу, в будівництві якого методом «суботників» брав участь увесь Київ, призначалося на 22 червня 1941 р. Мав відбутися футбольний матч між командами київського «Динамо» та московського ЦДКА. Але того дня почалася війна, матч відмінили.
Також в цей період «Динамо» брало участь у розіграшах Кубка Української РСР, здобувши цей трофей у 1936, 1937, 1938, 1944, 1946, 1947 та 1948 роках.
Більшість футболістів пішли до Діючої армії, ті, хто був під Києвом, — потрапили в оточення і полон. У полоні опинилися гравці “Динамо” Олексій Клименко, Микола Коротких, Іван Кузьменко, Микола Трусевич. Як киян, їх відпустили з концтабору по домівках.
За невблаганних умов окупаційного режиму, що запанував у Києві, кожен мусив стати до праці, щоб, передусім, вижити та не бути звинуваченим у саботажі. Директор київського хлібозаводу Йозеф Кордик — чех, з військовополонених колишньої австро-угорської армії часів Першої світової війни — опікувався спортом з особистої прихильності. Й.Кордик дав роботу на хлібозаводі №1 відомим довоєнним українським спортсменам: тут працювали боксери Трофімов, Туровцев, Червінський, гімнасти Ганін, Еме, Шинкаренко, пловці Михайленко, Салопін. Вболівальник футболу Й.Кордик запросив на роботу і футболіста М.Трусевича, а за ним прийшли й інші. Стали тренуватися на стадіоні «Зеніт», спорудженому у 1930-і рр. по вул. Керосинній, 24. Команду назвали «Старт». До її складу увійшли колишні динамівці: М.Трусевич, І.Кузьменко, О.Клименко, М.Коротких, а також Макар Гончаренко, Павло Комаров, Михайло Путистин, Михайло Свиридовський, Федір Тютчев та колишні гравці «Локомотива» Володимир Балакін, Михайло Мельник та Василь Сухарєв.
Стадіон «Динамо» став називатися Німецьким стадіоном, Республіканський — Українським. Саме на ньому 7 червня 1942 р. відбулося офіційне відкриття футбольного сезону. Грали команда «Старт» хлібозаводу №1 та українська команда «Рух». Перемогли колишні досвідчені динамівці з рахунком 7:2. Такими ж переможними були й усі наступні зустрічі, що відбувалися вже на стадіоні «Зеніт»: 21 червня — з командою угорських вояків (6:2), 5 липня — з румунськими вояками (11:0), 11 липня — з німецькою командою PGS (6:0), 19 липня — з угорською командою MSG Wal (5:1). Через тиждень мадяри викликали «Старт» на матч-реванш і знов програли — 2:3. 6 серпня відбувся матч «Старту» з командою німецьких зенітників «Flakelf», і знову перемога — 5:1. 9 серпня відбувся матч-реванш з зенітниками. «Старт» переміг з рахунком 5:3.
16 серпня «Старт» грав з «Рухом» і переміг з рахунком 8:0. Це була остання гра, після якої команду хлібозаводу №1 запроторили до Сирецького концтабору.
За пів року, напередодні 25-х роковин Червоної армії 23 лютого 1943 р., підпільники спалили механічний завод «Спорт», куди німці привезли сто саней для оковування. Згоріли всі основні цехи. Наступного дня 24 лютого 1943 р. у Сирецькому концтаборі відбулася масова екзекуція — розстріл заручників. За нещасливим збігом обставин, до їхнього числа потрапили троє динамівців: О.Клименко, І.Кузьменко, М.Трусевич. За інших обставин загинув у катівнях поліції безпеки та СД М.Коротких, заарештований як кадровий співробітник НКВС.
Після звільнення Києва одна з фронтових газет розповіла про футбольні матчі в окупованому Києві, характеризуючи їх як мужній моральний опір радянських спортсменів-патріотів ненависним німецько-фашистським загарбникам. Не всі фронтовики сприйняли цю публікацію схвально, адже вони воювали з ворогом силою зброї, а не футбольного м'яча. Потім про матч-реванш, що відбувся 9 серпня 1942 р., написав Лев Кассіль, вперше назвавши його «матчем смерті». Відтоді цей матч став одним з радянських міфів політико-виховного забарвлення. 1957 р. з'явилася повість Петра Северова та Наума Хелемського «Останній двобій». Міфотворці замінили команду зенітників на збірну «Люфтваффе» — військово-повітряних сил Німеччини (невідомо, чи існувала така команда взагалі). Потім зняли художній фільм, дія якого відбувалася чомусь не на Керосинній, а на верхньому тренувальному полі Республіканського стадіону. Потім усіх живих учасників «матчу смерті» і тих, хто загинув, нагородили бойовим медалями «За отвагу». М.Путистин відмовився від нагороди.
1971 р. на стадіоні «Динамо» встановили пам'ятник — гранітну скелю з горельєфними постатями чотирьох футболістів. 1981 р. на стадіоні «Зеніт», перейменованому на «Старт», встановили скульптурно-архітектурну композицію, на честь «матчу смерті». 1999 р. в кварталі між вулицями Щусєва та Академіка Грекова, неподалік місця, де серед останків розстріляних в'язнів Сирецького концтабору було знайдено футбольні бутси, встановлено пам'ятний знак — гранітний куб з символічно вибитою гранню, в якій завмер бронзовий футбольний м'яч (скульп. Юрій Багаліка, арх. Руслан Кухаренко).
2005 року прокуратура м. Гамбург закрила справу про «матч смерті», яку вела з 1974 року.
Нелегко було комплектувати команду в перші повоєнні роки. З попереднього складу залишились Антон Ідзковський, Микола Махиня, Макар Гончаренко, і всі вони вже були ветеранами. Тренерська лихоманка — від 1946 до 1951 року клуб змінив аж дев'ятьох наставників, також не сприяла швидкому відродженню «Динамо». 1946 року «Динамо» зайняло передостаннє місце в чемпіонаті і за регламентом мало понизитися у класі, проте для команди зробили виняток, пригадавши втрати воєнного часу.
У перші повоєнні роки київське «Динамо» поповнила ціла група вихідців з закарпатських клубів: В.Годничак, Е.Юст, З.Дерфі, З.Сенгетовський, М.Коман, Д.Товт та інші. Багато з них з часом стали відомими майстрами, а першим успіхом стала перемога в турнірі дублерів у сезоні 1949-го.
Переломним став сезон 1951 року, напередодні якого колектив очолив Олег Ошенков. Новий тренер ввів до основного складу молодь, що добре зарекомендувала себе в дублі, різко скоротив зимові канікули підлеглих, запропонувавши їм серйозну програму фізичної підготовки, що включала в себе спортивні ігри, різноманітні вправи і, навіть, бокс.
Вже в наступному чемпіонаті, що проходив в одне коло в Москві, ця копітка тренерська праця принесла перші результати. Несподівано для суперників київські динамівці з середнячків перетворились в одного з фаворитів. На фініші вони, правда, дещо здали, але все-таки вибороли срібні нагороди, пропустивши вперед московський «Спартак».
Першу велику перемогу підопічні Ошенкова здобули 1954 року, в розіграші Кубка СРСР. На шляху до фіналу кияни здолали опір вільнюського «Спартака» - 4:2 і такі сильні клуби, як московський «Спартак» - 3:1, ЦДКА (нинішнє ЦСКА) - 3:1 (у додатковий час), ленінградський «Зеніт» - 1:0 (також у додатковий час).
У фіналі, на московському стадіоні «Динамо», киянам протистояв маловідомий єреванський «Спартак». Гол Михайла Комана приніс перемогу.
Наприкінці 50-х динамівці оновили склад. Пішли Є.Лемешко, Л. Остроушко, Е.Юст, М.Романов, Ю.Шевченко, В.Соболєв. Поповнили лави клубу С. Богачек, І. Секеч, В. Лобановський, Є. Снитко, О. Гаваші, В. Турянчик, Й. Сабо.
У ті роки «Динамо» очолював відомий у минулому гравець ЦДКА В'ячеслав Соловйов. Але підгрунтя йому, якщо можна так висловитись, готував той самий Олег Ошенков. Сезон 1960 року приніс киянам «срібло».
В сезоні 1961-го «Динамо» вперше виграло чемпіонат СРСР. На 4 очки команда зі столиці України випередила московське «Торпедо». Це був перший випадок в історії першостей Радянського Союзу, коли звання чемпіона країни виборов немосковський клуб. Золоті медалі отримали: О.Макаров, М.Кольцов, В.Щегольков, А.Сучков, В.Ануфрієнко, Й.Сабо, Ю.Войнов, В.Турянчик, В.Серебряников, О.Базилевич, А.Біба, В.Трояновський, В.Лобановський, В.Канєвський. На тренерському містку перебував В'ячеслав Соловйов, а допомагав йому Михайло Коман.
Ера київського «Динамо» в радянському футболі. В середині 60-х під керівництвом Віктора Маслова Динамо тричі поспіль виграє чемпіонат СРСР. Дебют у клубних європейських турнірах. Перший Кубок володарів Кубків європейських країн та Суперкубок Європи. Олег Блохін — отримує «Золотий м'яч» від журналу France Football, стаючи, таким чином, найкращим футболістом Європи 1975 року.
Після тріумфу 1975 починається певний спад у грі Динамо, що триває до 1984 року. Команда продовжує вигравати радянські трофеї, проте прориву в грі немає. Окрім того, тривають постійні невдачі в єврокубках. На початку 80-х В. В. Лобановський залишає Динамо і повертається 1984 року. «Команда Лобановського» підтверджує свій міжнародний клас: «Динамо» вдруге перемагає в Кубку Кубків, у збірній СРСР майже повним складом виступає на ЧС-86 та ЧЕ-88, де стає віце-чемпіоном Європи. Ігор Бєланов — другий динамівець — лауреат «Золотого м'яча» (1986). В кінці 80-х — на початку 90-х Динамо займається активною трансферною політикою, повністю змінюючи свій склад. Динамо ще виграє передостанній чемпіонат СРСР, проте клуб знову залишив Лобановський, а рівень молодих гравців був невисоким.
Після утворення незалежного чемпіонату, Динамо стає однозначним лідером українського футболу 90-х, хоча й не виграє перший чемпіонат. Команда бере участь у пробному розіграші Ліги Чемпіонів 91/92 років. 1993 року в Динамо відбувається внутрішній господарський конфлікт — клуб переходить у власність Григорія Суркіса, перетворившись на акціонерне товариство. 1994 року керівництво Динамо підтримує на виборах Леоніда Кравчука, і на певний час потрапляє у немилість у владних колах.
Протягом 90-х нове керівництво відновлює клубну інфраструктуру. Будується нова заміська база.
1995 року відбувається грандіозний скандал. Динамо добивається права участі в Лізі Чемпіонів, однак після першого матчу суддя звинувачує клуб в спробі підкупу шубами. Після короткого розгляду, УЄФА дискваліфікує клуб з розіграшу, заборонивши участь в єврокубках на два роки. 1996 року Динамо добивається зняття дискваліфікації, проте реабілітації не сталося.
1996 року Динамо повністю провалює єврокубковий сезон, після чого керівництво вкотре звертається до В. В. Лобановського з пропозицією повернутися. Цього разу Лобановський дає згоду, і відбувається останнє повернення.
Всі 90-і, через дуже низький рівень внутрішнього чемпіонату, «Динамо» є беззаперечним лідером українського чемпіонату. В 97-99 Динамо досягає значних успіхів в Єврокубках, досягши чвертьфіналу та півфіналу Ліги Чемпіонів в сезонах 1997/1998 та 1998/1999 років відповідно.
Після успіхів 1999 року відбуваються трансфери Андрія Шевченка та Олега Лужного до «Мілана» та «Арсеналу» (Лондон). Клуб по інерції ще досить вдало виступає на євроарені, проте очевидним стає спад у грі. Разом з тим у внутрішньому чемпіонаті у «Динамо» врешті з'являється конкурент на золото — донецький «Шахтар».
У травні 2002 року під час матчу з запорізьким «Металургом» у В. В. Лобановського стається серцевий напад, що завершується смертю наставника. Шокований клуб не зміг отямитися до кінця чемпіонату, віддавши чемпіонство донецькому «Шахтарю».
Період після Валерія Лобановського розпочинається його послідовником Олексієм Михайличенком, якому вдається повернути чемпіонство до Києва, однак в єврокубках команда ніяк не може навіть наблизитися до гри «Динамо» кінця 90-х. В 2004 Михайличенка змінює Йожеф Сабо, потім в 2005 приходить ще один вихованець «Динамо» — Леонід Буряк. Саме 2005 року починаються ганебні виступи киян в Лізі чемпіонів — спочатку 2005 року «Динамо» взагалі вперше за 9 років не потрапляє до групового турніру, а 2006 року, вже під керівництвом Дем'яненка ганебно провалює груповий турнір, не спромігшись досягти жодної перемоги. В сезоні 2007—2008 Ліги чемпіонів «Динамо» повторило антирекорди Ліги чемпіонів, програвши всі 6 матчів з 6.
Із січня 2008 року наставником став перший в історії клубу іноземний фахівець — росіянин Юрій Сьомін, відомий завдяки своїй багатолітній роботі у «Локомотиві» (Москва). Влітку 2008 року кияни впевнено вийшли до групового етапу Ліги чемпіонів, двічі розгромивши у 3 кваліфікаційному раунді принципового суперника — московський «Спартак» (перемоги 4:1 у Москві та Києві).
2009 року «Динамо», перемігши у плей-оф Кубка УЄФА іспанську «Валенсію», український «Металіст» і французький «Парі Сен-Жермен», потрапив до півфіналу турніру, де поступився майбутньому володарю трофею — донецькому «Шахтарю». У чемпіонаті України 2008/09 кияни ще задовго до кінця забепечили собі «золото» — відрив від віце-чемпіона «Шахтаря» склав аж 15 очок.
В червні 2009 року Юрій Сьомін залишив посаду головного тренера, повернувшись до московського Локомотива. Головним тренером було призначено росіянина Валерія Газзаєва.
Сезон 2009/2010 Динамо розпочало матчем за Суперкубок України, де перемогло полтавську Ворсклу (0:0, по пенальті 4:2). Також Динамо «відмітилось» подвійним розгромом своїх суперників у 1-му(вдома над «Чорноморцем» з Одеси, рахунок 5:0) та 2-му(у гостях над «Таврією» з Сімферополя, рахунок 6:0) турах.
Григорій та Ігор Суркіси (енергетика, фінанси), їхні спільні статки за оцінкою журналу «Фокус» — $915 млн.
За неофіційними даними бюджет клубу склав у 2007 близько $40-50 млн.
Уболівальники «Динамо» — одна з найчисленніших спільнот у футбольному середовищі. По всьому світі створено велику кількість фан-клубів «Динамо».
Уболівальники київської команди є одними з найпатріотичніших в українському футбольному середовищі. Фанати «Динамо» використовують зображення князя Святослава Хороброго під час оформлення банерів. Ім'я князя носить і журнал «Святослав» — друковане видання динамівських ультрас. З сезону 2007/08 традицією стали переклики між ультрас-секторами «Динамо» (Київ) та «Дніпра» (Дніпропетровськ) — «Слава Україні!» — «Героям слава!» (як на київській арені так і на дніпропетровському стадіоні.
Фанати «Динамо» підтримують дружні стосунки з уболівальниками «Дніпра» та «Карпат». Неприязно «біло-сині» ставляться до фанатів донецького «Шахтаря», одеського «Чорноморця», запорізького «Металурга», полтавської «Ворскли», «Металіста», «Кривбаса» та київського «Арсеналу». З радянських часів триває ворожнеча із московським «Спартаком».
Володар Кубка Володарів Кубків: 2
1974/1975, 1985/1986