Spoiler HTML code

«Карпати» — футбольний клуб вищої ліги України зі Львова. Єдиний клуб за всю історію Кубка СРСР, що виграв трофей, виступаючи не у вищій лізі (1969 рік). Дворазовий фіналіст Кубка України: 1993 і 1999. Бронзовий призер чемпіонату України 1997/98.

Офіційна дата створення команди «Карпати» — 18 січня 1963 року. У 1962 році львівська команда «Сільмаш», вигравши чемпіонат і Кубок Львівської області, здобула право грати у класі «Б». Проте у 1963 р. Федерація футболу СРСР провела чергову реорганізацію радянського футболу — створено другу групу класу «А» (перехідну лігу між класом «Б» і класом «А»), де було передбачено місце для команди зі Львова. До того в місті була лише армійська команда СКА Львів, тож керівництво міста вирішило створити новий, цивільний, профспілковий колектив.

За спогадами ветеранів топонім «Карпати» для назви команди запропонував тодішній голова профспілок Львівщини і екс-голова обласної федерації футболу Гліб Васильович Клімов Оскільки колективи тоді були «прив'язані» до певних виробничих об'єднань чи спортивних товариств, то команда увійшла до товариства «Авангард», а патроном і спонсором «Карпат» став Львівський телевізійний завод «Електрон». Із «Сільмашу» в новоствореній команді опинилося тільки двоє: Ігор Кульчицький (майбутній капітан у кінці 1960-х) і Йосип Фалес, зате новостворений клуб перебрав смугасті зелено-білі кольори «Сільмашу». Команду підсилили гравцями львівського СКА і приїжджими футболістами. Перед львівськими вболівальниками колектив вперше постав 14 квітня 1963 року, коли у товариській грі на стадіоні «Динамо» (зараз на його місці височить будівля львівської обласної ДПА) «Карпати» приймали «Зеніт» (Іжевськ) — перемога 1:0. Єдиний м'яч забив капітан команди Олександр Філяєв.

Офіційний дебют «Карпат» відбувся 21 квітня 1963 року проти гомельського «Локомотива». Прем’єрний в історії “Карпат” матч відбувся у неділю за ясної теплої погоди (18 градусів) на львівському стадіоні СКА, в присутності 17 тисяч уболівальників, бо на новозбудованому стадіоні “Дружба” (нині - “Україна”) ще до серпня тривали будівельні роботи. Ажіотаж навколо новоствореної команди, першого її матчу був неймовірний, і квитки на гру з білорусами розкупили за один день.

“Карпати-63” очолили приїжджі фахівці: головний тренер Олег Жуков, начальники команди – Євген Горянський та з серпня Микола Кузнецов, тренер – Ернест Юст. У 1963 році карпатівці вивчали і засвоювали нову бразильську систему 4-2-4. Тож склад “Карпат” у першій грі був таким: Юрій Сусла - Станіслав Береговський, Володимир Валіонта, Дюла Баканчош, Віталій Кулаковський - Віктор Асланян, Олександр Кольцов - Віктор Іванюк, Борис Рассихін, Олександр Філяєв (капітан), Анатолій Крощенко. Гравці “Карпат” були одягнуті у зелено-білі майки з вертикальними смужками, білі труси і зелено-білі гетри.

На 26-й хвилині гри атака “Карпат” за участю Філяєва, Іванюка, Кольцова завершилась влучним ударом низом Анатолія Крощенка, який і став автором переможного гола, що зафіксував арбітр Борис Соловйов з Москви. Гомельці після перерви виконали декілька кутових поспіль, але зрівняти рахунок не зуміли. Перший свій сезон клуб завершив на 7 місці серед 18 команд.

У середині 60-х львів'яни закінчували чемпіонати у другій групі класу «Б» переважно у першій десятці — для вищих досягнень бракувало стабільності виступів. Серед гравців виділялись захисник Володимир Валіонта, півзахисник Ігор Кульчицький, нападники Анатолій Крощенко і Валентин Гусєв. В 1965 році колектив був за крок від пониження у класі через недолугий регламент чемпіонатів СРСР. Посівши пристойне, 9-те місце серед 32 клубів, «Карпати» мусіли по завершенні першості у перехідних іграх боротися із переможцем української зони класу «Б» — СКА (Львів), а згідно з регламентом мусів залишитися лише один представник від міста. СКА (Львів) — тогорічний переможець української зони класу «Б» і чвертьфіналіст Кубка СРСР, клуб досвідченіший та старший, переміг 2:0 і 3:0. Але керівництво радянського футболу в останній момент вкотре змінило структуру першостей СРСР і до другої групи класу «А» порапили обидві команди. Після закінчення сезону 1965 і перехідних ігор Карпати покинуло кілька досвідчених гравців, на місце яких важко було знайти гідних замінників.

У чемпіонаті 1966 р. відбулося значне оновлення складу, дебютувало багато молодих футболістів, які згодом прославляться на всесоюзній арені перемогою у Кубку СРСР 1969 та виходом до вищої ліги. Це, зокрема, Ростислав Поточняк і Володимир Данилюк. Юні гравці були недосвідченими — зміна поколінь негативно позначилась на результатах — у 1966 та 1967 роках«зелено-білі» фінішували, відповілно, на 14 і 7 позиції. Ці два сезони відзначилися багатьма кадровими перестановками — курс на омолодження послідовно і жорстко проводив головний тренер Євген Лемешко. Потроху гра налагодилась — якщо на початку сезону 1967 перемоги давались важко, то у другій половині чемпіонату Карпати були серед лідерів і тільки дві поспіль поразки на фініші відкинули колектив на 7-е місце. Також 22 серпня 1967 р. в грі проти «Труда» у Воронежі свій перший мяч за «Карпати» забив Володимир Данилюк. Протягом 1960-х і 1970-х років цей футболіст стане найкращим бомбардиром в історії клубу, а його рекорд, 88 голів, не побито і до сьогодні.

12 серпня 1968 року «Карпати» зафіксували найбільшу лігову перемогу за всі часи — у Львові «Неман» (Гродно) програв з рахунком 0:8. Загалом протягом першості 1968 «Карпати» забили 80 голів у 40 матчах і отримали престижний приз українського журналу «Старт» за найкращу різницю забитих і пропущених м'ячів (+46). Цей випадок залишився єдиним в історії вручення призу, коли його отримала команда не з вищої ліги. «Карпати» виграли змагання у своїй підгрупі, випередивши київський та одеський СКА, і здобули право змагатися за вихід до вищої ліги з переможцями інших підгруп. У фінальній групі суперниками були «Уралмаш» (Свердловськ), «Іртиш» (Омськ) та «Суднобудівник» (Миколаїв). Ігри відбувалися у Сочі в одне коло. Протягом першої гри проти «Суднобудівника» «Карпати» володіли перевагою, але пропустили гол на останніх хвилинах поєдинку і поступились. Омський «Іртиш» було розгромлено 4:0. Отож перед вирішальним матчем з «Уралмашем» львів'яни мали на очко менше від росіян, тому лише перемога виводила «зелено-білих» до найвищого дивізіону. Гра завершилась з рахунком 1:1 — гол росіяни забили з офсайду, який не помітив боковий арбітр Хярмс, і у «вишку» вийшли свердловці. Наступного року той самий лайнсмен судитиме гру «Карпат» у фіналі Кубка СРСР, після якої визнає, що упереджене ставлення до українців у фінальному турнірі в Сочі було наслідком вказівок «зверху» — до вищої ліги мусів потрапити «Уралмаш».

Український клуб остаточно пройшов стадію зігравання молодих гравців між собою — зформувався колектив, який вважали одним з найкращих у другому дивізіоні. У сезоні 1968 в складі «Карпат» було тільки два гравці, які мали понад 28 років. Основу колективу складали футболісти 20-25-річного віку. Як виявилося згодом, найбільші досягнення були попереду.

Кубок СРСР 1969 1969 рік знову був перехідним у радянському футболі — наступного сезону стартувала перша ліга. До неї виходило 3 найкращі команди підгрупи. Керівництво «Карпат» поставило завдання потрапити у цю трійку. Новим головним тренером став Ернест Юст. У чемпіонаті до трійки потрапити не вдалося — всі сили команда кинула на кубкову боротьбу.

У Кубку СРСР «Карпати» в домашніх матчах здолали одеський СКА, єреванський «Арарат», одеський «Чорноморець» і у 1/4 фіналу мали грати з воронезьким «Трудом». Але якщо попередні три гри волею жереба львів'яни проводили вдома, то проти воронежців, які несподівано вибили московський «Спартак» повинні були грати на виїзді. Важка перемога 1:0 вивела «Карпати» до півфіналу — на миколаївський «Суднобудівник». 50 тисяч уболівальників на трибунах чекали своєрідного реваншу — минулого року саме миколаївці завдали «зелено-білим» єдиної поразки у фінальній групі в Сочі і тих очок забракло львів'янам для виходу у вищу лігу. Цього разу «Карпати» перемогли — 2:0. Влада Львова замовила спеціальний потяг «Львів-Москва», який напряму доставив до столиці СРСР сотні львівських уболівальників, переважно робітників підприємств міста (заводів «Електрон», «Львівсільмаш», ЛАЗ, швейної фірми «Маяк» та ін.)

Тож 17 серпня 1969 року «зелено-білі» вийшли на поле московського стадіону в Лужниках на поєдинок проти фаворита — вищолігового СКА (Ростов). Перед початком гри капітан «Карпат» Ігор Кульчицький згідно протоколу потиснув руки всім суддям, окрім бокового Еугена Хярмса — саме естонець зарахував гол з явного положення поза грою у минулорічній грі з російським «Уралмашем», що залишило українців за бортом вищої ліги.

Львів'яни пропустили гол вже на 20-й хвилині. У першому таймі «Карпати» не змогли відігратись. Але тисячі вболівальників із Галичини гнали улюбленців вперед. У другій половині українці переломили хід гри — голи Лихачова і Булгакова вивели львів'ян уперед. Наприкінці гри ростовці забили гол з офсайду — головний суддя, навіть не подивившись на бокового, гол зарахував, а росіяни побігли радіти до центра поля. Лише потім помітив сигналізацію Хярмса. Той чітко зафіксував — офсайд. Українці довели матч до перемоги.

«Карпати», вигравши Кубок СРСР з футболу, вибороли право представляти країну у Кубку володарів кубків сезону 1970/71. На першому етапі, 1/16 фіналу, українці грали проти румунської «Стяуа».

Тоді бухарестців тренував відомий спеціаліст Штефан Ковач, який згодом прославився роботою у голландському «Аяксі». Перший матч у Львові проходив за переваги «Карпат», але свої моменти вони не використали, ще й пропустили гол на 88-й хвилині — поразка 0:1. Спеціалісти відзначали хорошу гру господарів, зазначивши, що певна нервозність і брак досвіду виступів на найвищому рівні зіграли свою роль. Бойова нічия 3:3 у Бухаресті вивела в 1/8 румунів.

fckarpaty.lviv.ua

«Карпати» у вищій лізі (1971—1977)

Попри те, що до новоствореної у 1970р. першої ліги входило по 3 команди з підгрупи (а клуб зайняв 6 місце) для володарів Кубка CPCP зробили вийняток і дозволили грати у першій лізі 1970 р. «Зелено-білі» виграли чемпіонат, випередивши «Кайрат» Алма-Ата, «Дніпро» (який тоді тренував Валерій Лобановський) і московський «Локомотив» і вийшли до вищої ліги чемпіонату СРСР.

Всіх цих успіхів досяг з клубом наставник Ернест Юст — з вихованців галицького і закарпатського футболу він зумів створити колектив, який прославився командною грою і зумів втриматися у вищій радянській лізі.

Перша для «Карпат» гра у найвищому дивізіоні відбулася 8 квітня 1971 р.

в Єревані проти «Арарату». Вірмени відкрили рахунок, але Ігор Кульчицький вирівняв становище з пенальті — 1:1. Штатний пенальтист «левів» Кульчицький того року використав всі 7 пенальті і став найкращим бомбардиром команди у сезоні. Перший сезон у найвищому дивізіоні клуб завершив на 10 позиції серед 16 командб але набрав очок (28) стільки ж як і у Торпедо(М) яке було на сьомому місці.

Саме у цьому чемпіонаті, 27 червня 1971 року, на стадіоні «Дружба» зібралася найбільша аудиторія за всю історію арени — 51 тисяча глядачів. Львів'яни приймали майбутнього чемпіона СРСР, київське «Динамо». «Карпати» виграли 3:1, а цю гру досі вважають однією з найкращих в історії клубу. У наступні роки кияни значно додали у грі і більшість ігор у столиці Галичини закінчувалися нічиєю — «Карпатам» так і не вдалося повторити успіху 1971 року.

Попри непогане, десяте місце серед 16 команд, напередодні старту нової першості, в лютому 1972 року Ернеста Юста було звільнено з посади головного тренера.

Працівники обкому партії перевіряли роботу начальника команди Карла Мікльоша, який, зокрема, мав дбати про те, щоб команда відвідувала музей ім. Леніна та проводити виховну роботу. Зрештою влітку 1972 року з посад усунено начальника клубу Карла Мікльоша і тренера Анатолія Поліна за «слабку політико-виховну роботу у колективі». У місті та команді ходило багато чуток щодо незрозумілих дій керівництва клубу — у 1970-х роках «Карпати» (Львів) були єдиною командою вищої ліги СРСР, у якій розмовляли українською мовою, що могло зачіпати інтереси партійних чиновників.

Трансферна політика клубу не підсилила команду — перед чемпіонатом львівський клуб покинули відразу три форварди «основи»: Янош Габовда, Володимир Булгаков і Роман Хижак. Натомість, прийшов Едвард Козинкевич — гравець збірної СРСР, який у її складі здобуде «срібло» на чемпіонаті Європи 1972. У сезоні 1972 «зелено-білі» вийшли до півфіналу Кубка СРСР, де у двоматчі поступилися московському «Спартаку».

У 1973, тільки “нововведення” чемпіонату у вигляді післяматчевих пенальті. Коли матч закінчувався внічию, команди пробивали пенальті, щоб визначити кому ж дістанеться єдине очко. Якби не це правило, то команда зайняла би не 14, а 15 місце і вилетіла би у першу лігу.

У такий спосіб проблем вирішити не вдалося і Юст повернувся на посаду головного тренера у 1974 році вже на довго. Після першого кола львівськ команда пасла задніх, та перемоги на фініші чемпіонату над “Торпедо”, “Зенітом” та московським “Динамо” вивела клуб на 11 місце в чемпіонаті 1974 року.

Сезон 1976 року радянські чиновники розділили на 2 окремі чемпіонати, в кожному з яких розігрували медалі: 1976 (весна) і 1976 (осінь). Навесні львів'яни виступили дуже добре і набрали порівну очок з тбіліським «Динамо». Долю бронзових нагород вирішила різниця забитих і пропущених м'ячів, яка виявилась кращою у грузинів — «Карпати» посіли 4 місце.

В осінній першості «зелено-білі» до останнього туру боролися за найвищі місця. Перед останньою грою «Торпедо» вже запезпечило собі «золото», а на «срібло» реально претендували «Карпати», які не лише мали очко переваги над конкурентами, а й вирішальну гру проводили вдома — проти ленінградського «Зеніта». Місто було впевнене в успіху клубу — у Львові вже навіть почали виготовляти значки з написом «Карпати» — срібло. Але...росіяни швидко забили 2 голи, а шанс переломити гру отримав захисник Федір Чорба завдяки пенальті. Чорба був штатним пенальтистом команди — того чемпіонату він виконував 7 пенальті й усі забив. Але на львівській «Дружбі» воротар взяв удар. Це психологічно надломило господарів і наприкінці ленінградці забили ще й третій м'яч — 0:3. Таким чином «Карпати» дуже погіршили свою різницю забитих і пропущених м'ячів, тому не лише не здобули срібні медалі, а й втратили «бронзу» через гіршу різницю голів: «Динамо» (Тбілісі) — «+4», «Карпати» — лише «+3». Подібного шансу на медалі у вищій лізі СРСР клуб вже ніколи не отримав.

Ця невдача негативно вплинула на ставлення до клубу керівництва міста та спричинила невдалий старт у першості-1977. Головний тренер Ернест Юст під тиском начальства почав омолодження складу, що погано позначилось на стабільності команди. «Карпати» посіли передостаннє, 15-те, місце і вилетіли до першої ліги. Натомість у команді дебютувало багато молодих виконавців, які в наступні роки визначатимуть стиль гри команди: Андрій Баль, Олег Родін, Ярослав Думанський, Юрій Суслопаров. Вони вже тоді ввійшли до складів юнацької та молодіжної збірних СРСР.

У першій лізі «зелено-білі» були серед лідерів і перед останнім туром на 1 очко випереджали «Динамо» (Мінськ), яке і було конкурентом у боротьбі за 3 місце, що давало перепустку до вищої ліги. Саме у столиці Мінську Карпати проводили останню гру першості 1978 року. Матч закінчився суддівським скандалом: на 10-й хвилині у ворота львів'ян призначено пенальті, а суддя вилучив найкращого голеадора гостей Степана Юрчишина, хоча той узагалі стояв осторонь епізоду. «Динамо» перемогло і в підсумку випередило «Карпати» на 1 очко, що стало путівкою до «вишки».

В середині сезону 1978 за власним бажанням залишив команду багаторічний наставник Ернест Ервінович Юст. Він працював у клубі ще з часу його заснування у 1963 році, тому вирішив зняти цей багатолітній психологічний тягар і змінити працю та обстановку. 1979 рік став бенефісом нападника Степана Юрчишина — він встановив рекорд першої ліги, забивши за сезон 42 голи (у 42 проведених поєдинках). Завдяки такій результативності форварда навіть запросили до національної збірної СРСР, де серед інших футболістів він був єдиним представником з нижчої ліги. «Карпати» того року забили у чемпіонаті 89 голів, упевнено посіли 1 місце і аж на 8 очок випередили найближчого переслідувача.

Лише на рік повернулися Карпати до вищої ліги. Травма Степана Юрчишина, конфлікт в команді між основними гравцями, зміна тренера, рекордна за всі роки кількість гравців, які виходили у матчах чемпіонату — аж 25, не дозволили закріпитися у найвищому дивізіоні і Карпати знову опустилися до першої ліги. Невдача призвела до звільнення з посади старшого тренера Іштвана Секеча, з яким Карпати лише рік тому успішно здолали вершину.

У чемпіонаті 1981 року в першій лізі карпатівці посіли лише 11 сходинку. Перед сезоном до київського «Динамо» перейшли лідери колективу Андрій Баль, Юрій Суслопаров і Ярослав Думанський. Баль та Суслопаров рік потому будуть виступати за збірну СРСР на чемпіонаті світу в Іспанії. Також перед чемпіонатом 1981 завершив кар'єру ветеран, останній у команді володар Кубка-1969 Лев Броварський. Його досягнення — 412 ігор у барвах «Карпат» — ніхто не побив і дотепер. Ще до закінчення чемпіонату по Львову ходили чутки про можливість об'єднання двох міських команд: «Карпати» і СКА (Львів) заради створення сильного і конкурентноздатного колективу.

У перших числах січня 1982 року керівництво обласного футболу, пославшись на складність фінансування аж двох команд майстрів і невдалого виступу в останньому сезоні, вирішило об'єднати два клуби. Профспілкову команду «Карпати» ліквідували, а її місце у першій лізі зайняла армійська команда СКА «Карпати» створена на основі друголігового клубу СКА (Львів), що підпорядковувалась військовому відомству. Колектив зліпили із гравців СКА та «Карпат», додавши кількох приїжджих гравців. Тренером призначили російського фахівця Миколу Самаріна. Цей невиправданий крок надовго відлучив Львів від великого футболу.

Спочатку команда виступала непогано, у 1984—1985 роках під орудою колишнього карпатівця Володимира Булгакова навіть два роки поспіль посідала третє місце у першій лізі, але новий клуб не став популярним серед уболівальників. Традиційні зелено-білі кольори тепер не майоріли на трибунах, бо міліція суворо стежила, щоб нічого зеленого на стадіон не проносили. Якщо на ігри «Карпат» у вищій лізі у 1980 році на домашніх іграх збиралося в середньому по 20-25 тисяч осіб, то у першому об'єднаному сезоні СКА «Карпат» у першій лізі 1982 року відвідування склало 5-6 тисяч глядачів. Збільшилась і плинність кадрів — приїжджі футболісти, відслуживши певний термін, залишали армійський клуб. У 1987 році СКА «Карпати» посів п'яте місце у першій лізі, а через рік — сьоме.

У 1989 році клуб узагалі виступив катастрофічно і посів останнє, 22-е, місце. СКА не міг перемогти перші 16 матчів, а на виїзді команда програла 18 з 21 ігор. Матч з «Котайком» на львівському стадіоні «Дружба» 11 липня 1989 року встановив абсолютний антирекорд сезону. На цю гру прийшло подивитися 54 глядачі. Того року саме відродили цивільну команду «Карпати», яка розпочала виступи із другої ліги.

1989 — відродження «Карпат»

Перші важливі кроки для відновлення народної команди «Карпати» було зроблено 28 липня 1987 року, коли львівська газета «Ленінська молодь» опублікувала критичну статтю Івана Сала «Футбол… поза грою», де автор вимагав розділити СКА «Карпати» на дві команди, як було ще з 1960-х років і таким чином повернути Львову колишню футбольну славу та традиції. Цю статтю було написано ще у 1983, але через цензуру влади її надруковано лише через 4 роки. В листопаді-грудні 1988 року на сторінках всеукраїнського видання «Спортивна газета» було проведено акцію "Я, мама, тато — за команду «Карпати»", яка зібрала 70 тисяч підписів по всьому УРСР.

У кінці 1988 року делегація зі Львова їздила до республіканської федерації футболу у Києві, також було проведено переговори з представниками Деркомспорту у Москві. Оскільки місце у першій лізі було заброньоване за СКА «Карпати», відроджений цивільний клуб мав починати виступи з нижчої, другої ліги. Це задовольнило обидві сторони і 5 січня 1989 року в Москві було підписано свідоцтво про відновлення команди «Карпати».

До Львова з колективів інших міст відразу повернулось багато вихованців «Карпат», які бажали захищати честь рідної команди: Степан Юрчишин, Сергій Квасников, Віктор Рафальчук, Григорій Батич, Василь Леськів, Богдан Бандура та інші.

«Зелено-білі» з перших ігор показали, що переростають рівень більшості команд другої ліги. У 1989 та 1990 роках клуб виборював «бронзу», а у 1991 році, в останньому чемпіонаті СРСР завоював «золото».

Чемпіонати незалежної України

Після здобуття незалежності «Карпати» виступали у вищій лізі України починаючи з першого ж сезону (1992). У сезоні 1997-98 «Карпати» посіли 3-є місце, що поки є найкращим результатом за історію клубу. Також клуб двічі дійшов до фіналу Кубка України: у сезонах 1992/93 і 1998/99. Ті результати «Карпати» показували під керівнництвом головного тренера Мирона Маркевича, який очолив клуб у 1992-му і працював там до 1999 року.

«Карпати» підтвердили історичне реноме кубкової команди: в сезоні 1992/93 стали фіналістами Кубка України, отримавши у наступному сезоні право грати в Кубку володарів кубків, а у сезоні 1993/94 були близькі до того, щоб повторити цей успіх. У півфіналі львів'яни змагалися з одеським «Чорноморцем». Гра у Львові завершилась унічию (0:0), а в Одесі рахунок довгий час був 1:1 (що виводило гостей у фінал за рахунок м'яча, забитого на виїзді) і лише на останній хвилині «Чорноморець» забив переможний гол.

У першостях 1992/93 та 1993/94 клуб посідав високі місця: 6-те і 5-те, відповідно. Наступний чемпіонат «Карпати» закінчили дещо нижче — на 8-му місці. Також протягом сезону змінився президент клубу, яким став Роман Гірник. Головний тренер Мирон Маркевич не зійшовся з новим президентом щодо ряду питань і після закінчення першості 1994/95 покинув «Карпати».

Наставником став помічник Маркевича Володимир Журавчак. Але якість гри команди не покращилась і в сезоні 1995/96 зафіксовано досі найбільшу поразку львівського клубу в чемпіонатах України: «Кремінь» (Кременчук) — «Карпати» — 6:1. Перед початком нової першості до команди вдалося повернути Мирона Маркевича, який вивів «зелено-білих» на 5 місце в 1997 році, а наступного року здобув з «Карпатами» бронзові медалі вищої ліги чемпіонату України. Це третє місце стало найбільшим успіхом клубу до і після того. Ворота команди тоді захищав досвідчений Богдан Стронціцький, в обороні виступали Юрій Беньо, Олександр Чижевський та Володимир Єзерський, у середині поля — Євген Назаров, Сергій Ковалець і Сергій Мізін, а найкращим бомбардиром став Олександр Паляниця. Також «Карпати» в сезоні 1998/99 вдруге вийшли до фіналу Кубка України, де не мали жодних шансів проти київського «Динамо», яке очолював Валерій Лобановський — 0:3. Але таке досягнення дозволило львів'янам втретє і поки що востаннє зіграти у єврокубках.

Літо 1999 року ознаменувалось частковою реконструкцією домашньої арени — замість дерев'яних лавок на стадіоні «Україна» було встановлено пластикові сидіння. Львів готувався приймати ігри «Карпат» у Кубку УЄФА. Через це кілька перших домашніх матчів клубу у чемпіонаті України 1999/2000 відбулося на стадіоні СКА, де «Карпати» не приймали суперників ще з 1960-х років. Тимчасове повернення виявилось вдалим: 1 серпня 1999 року зафіксовано найбільшу перемогу «Карпат» у вищій лізі чемпіонату країни, коли одеський «Чорноморець» поступився у Львові з рахунком 0:5. Отож історичний успіх здобуто не на стадіоні «Україна», де «зелено-білі» провели 99 % всіх домашніх ігор першості України, а на стадіоні СКА.

Досягнення «левів» у 1990-х (два виходи до фіналу Кубка України, бронзові медалі чемпіонату) не вимагали великого бюджету і матеріальних витрат, які в українському футболу почали різко рости на початку 2000-х років. Унаслідок цього збільшилась плинність кадрів, адже хороші гравці дістали можливість отримувати у клубах-грандах дуже високі гонорари. «Карпати» намагались запрошувати іноземних футболістів, у деяких випадках переборщивши з цим. В чемпіонаті 2001/02 років у барвах клубу виступило аж 37 гравців (серед них 9 іноземців) — найбільша кількість в історії команди. Команда перетворилась на середняка вищої ліги, а тренери змінювалися що кілька місяців. Безпрецедентним став випадок з Мироном Маркевичем — у 2001 році він очолив «Карпати» вже втретє у кар'єрі, а в 2003 навіть учетверте, але врятувати команду не зміг.

Навесні 2004 команда посіла передостаннє, 15-е місце у чемпіонаті і вилетіла до першої ліги, де виступала протягом двох сезонів. Після пониження у класі команду залишив ряд сильних і амбіційних футболістів (Сергій Мізін, Сергій Даниловський, Тарас Кабанов, Сергій Ковальчук та інші).

У сезоні 2005/06 команда досягла унікального, як для клубу з першої ліги, успіху в Кубку України, діставшись півфіналу і здолавши на шляху три команди вищої ліги. Всі 3 голи у домашніх перемогах над «Чорноморцем» (1:0), «Шахтарем» (1:0) і «Ворсклою» (1:0) здобув бразильський нападник Вільям Роша Батіста — одне з найкращих придбань клубу за останні роки. Особливо сенсаційним був результат гри із «Шахтарем», тогочасним чемпіоном України. Господарі витримали шквал атак гостей і забили вирішальний гол у другому таймі. А після матчу керівництво донецького клубу було настільки вражене надійною грою львівського воротаря Богдана Шуста, що купило футболіста відразу ж у перше можливе трансферне вікно — вже через 3 місяці. За результатами сезону «Карпати» посіли 2-е місце у першій лізі і вибороли право знов виступати у найвищому дивізіоні.

Першість 2006/07 клуб провів сильно, посівши 8-е місце. Найкращим бомбардиром став Батіста, який забив 10 голів. У наступні роки «Карпати» потерпали від т. зв. «синдрому другого сезону» — після повернення до «вишки» і хорошого виступу у першому сезоні в наступній першості часто наступає спад. У чемпіонаті 2007/08 львів'яни продовжили список значних кадрових втрат — із львівської команди після виходу до вищої ліги пішов ряд старших, досвідчених гравців, лідерів колективу (Распопов, Тимчишин, Тлумак, Сучков, Батіста), яких замінила місцева молодь — вихованці західноукраїнського футболу. Омолоджений склад показував нестабільну гру, про що свідчить, наприклад, розгром у Києві влітку 2007 р.: «Динамо»—«Карпати» — 3:7 чи поразка у жовтні того ж року в Одесі від «Чорноморця» з рахунком 0:4. У підсумку — 10-е місце у чемпіонаті.

В 2008 році, після виходу до вищої ліги футбольного клубу «Львів», уперше в історії вищої ліги там виступало 2 львівські команди. Ще раніше перша офіційна зустріч цих клубів завершилась несподівано — у вересні 2006 року тоді ще першолігові «міщани» вибили вищолігові «Карпати» з Кубка України в поєдинку 1/16 фіналу. Реванш було взято 15 листопада 2008 року, коли в першому в історії української вищої ліги (теперішньої Прем'єр-ліги) львівському дербі «зелено-білі» обіграли «Львів» 4:2, поступаючись протягом гри 0:2.

Врешті-решт, Олег Кононов зумів підібрати виконавців, які творять на полі єдиний колектив. Взимку сезону 2008/09 років клуб залишили колишні основні футболісти (Володимир Федорів, Самсон Ґодвін, Максим Фещук), але команда заграла краще і блискуче почала весняну частину першості: домашні перемоги 3:0 над «Чорноморцем», «Кривбасом»і виїзний розгром «Іллічівця» 5:1, який став найбільшою виїзною перемогою «Карпат» за всю історію виступів у вищій лізі України.

Львівське дербі другого кола відбувся 26 травня 2009 року і припало на останній тур чемпіонату. Матч був дуже важливим для «Львова», оскільки навіть нічия дозволила б команді залишитись у Прем'єр-лізі. Проте «Карпати» перемогли 2:1, а «міщани» вилетіли до першої ліги.

В середині серпня 2009 року клуб святкував 40-річний ювілей здобуття Кубка СРСР 1969 року. Оскільки за право володіти Кубком зараз йде судовий процес між Російським футбольним союзом і московським «Спартаком», то керівництво клубу у 2007 році вирішило виготовити точну копію трофею — окремі частини виготовляли ювеліри Львова, Тернополя і Києва, кришталь привезено зі Словаччини. Завдяки цьому створено унікальну й достовірну копію кришталевого кубка.

Всі охочі сфотографуватися з трофеєм змогли зробити це 30 серпня на «Україні» за 2 години перед матчем 6-го туру між «Карпатами» та «Оболонню», який розпочався о 19:00. Перед матчем відбулося вшанування ветеранів-володарів Кубка СРСР 1969 року. Окрім того керівництво клубу ухвалило рішення на цей поєдинок зробити безкоштовний вхід для всіх пенсіонерів.

Розгром із рахунком 5:0 «Оболоні» (Київ) 30 серпня 2009 року став повторенням найбільшої перемоги за часів виступів «Карпат» у вищій лізі.

Прекрасно розпочав першість молодіжний склад «Карпат» — 11 перемог поспіль на старті сезону стали рекордною переможною серією за всю історію змагань молодіжних (дублюючих) команд у вищій лізі України.

fckarpaty.lviv.ua