Spoiler HTML code

У 1960 році у зв'язку з розширенням класу «Б», місту Луцьку було надано місце серед команд-майстрів. Оскільки команда ГБО підпорядковувалася армії, то було вирішено створити нову команду на базі ДСТ «Авангард». Спочатку вона була заявлена як «Авангард», але вже перед самим стартом турніру, 3 квітня, назву було змінено на «Волинь».

Перший матч волиняни провели 10 квітня 1960 року в Кіровограді проти місцевої «Зірки». У тому матчі команда здобула першу перемогу (3:1), а Володимир Бойченко забив перший м'яч команди (у тому матчі він оформив хет-трик). Перший домашній матч команда зіграла 2 травня проти миколаївського «Суднобудівника» (0:0), а першу домашню перемогу «Волинь» здобула 7 травня в матчі проти чернівецького «Авангарду» (2:1), перший домашній гол забив Віктор П'ясецький. Першим тренером команди був Борис Нємец.

Загалом дебютний сезон команда провела невдало, посівши тринадцяте місце з 17 команд, хоча протягом чемпіонату постійно перебувала в десятці кращих. Наступні два роки стали провальними для «Волині» — двічі поспіль лучани фінішували на останньому місці. У 1963 році «Волинь» піднялася на 17-е місце з 20 команд. Але в перехідних матчах того сезону з чемпіоном області поступилася володимир-волинському «Зеніту» 0:1 і 3:3. Та все ж, обласне керівництво вирішило залишити у класі «Б» саме «Волинь».

Надалі результати команди покращилися, але з року в рік її переслідувала нестабільність. У сезонах 1964 і 1966 років команда демонструвала яскраву гру в першому колі, однак через серію поразок і нічиїх у другому колі опинялася за межами першої десятки. У 1968 році клуб було передано під опіку нового «спонсора» — Машзаводу (згодом — Луцький автомобільний завод) і перейменовано на «Торпедо».

Останній сезон у класі «Б» став найкращим для команди. На зимових зборах у Закарпатті «Торпедо» виграло Кубок Федерації футболу УРСР «Підсніжник». А в чемпіонаті 1970 року команда досить впевнено провела зональні змагання і посіла друге місце в другій зоні УРСР. На жаль, на фінальний турнір сил не вистачило і волиняни опустилися на восьму сходинку в таблиці.

Загалом у класі «Б» команда провела 11 сезонів, зігравши 418 матчів, в яких здобула 105 перемог, 130 нічиїх, 183 поразки; різниця м'ячів 348−512=−64. Найвище досягнення — друге місце у зоні та восьме у фінальному турнірі 1970 року.

Але вже в 1977 році керівництво Прикарпатського військового округу вирішило перебазувати команду до Львова (відповідно і всі гравці переїхали туди). Тому в лютому 1977 року зібрали нову команду «Торпедо», яка в чемпіонаті зайняла місце СК «Луцьк», і передали її на баланс автозаводу. Наступні три сезони команда посідала місця внизу турнірної таблиці. У 1981 році тренеру В'ячеславу Пєршину вдалося підняти команду на восьме місце за підсумками сезону. У наступні роки «Торпедо» посідало місця в середині турнірної таблиці.

У 1986 році під керівництвом Мирона Маркевича команда була серед претендентів на бронзу, однак поступившись в останньому турі навиїзді київському СКА з рахунком 0:2, посіла п'яте місце. Цього ж року «Торпедо» отримало приз для команд другої ліги «Знак якості» (присуджувався команді, що підготувала найбільше гравців для команд першої та вищої ліг і зібрала найбільше глядачів). Наступного року волиняни пробилися до 1/16 фіналу Кубка СРСР, де поступилися московському ЦСКА 0:1 і 0:0. Однак невдалі виступи команди в чемпіонаті призвели до відставки Мирона Маркевича, на зміну йому прийшов Віталій Кварцяний. Відвідуваність стадіону в цей час була вкрай низькою, винятком були хіба що матчі проти ровенської команди, які можна сміливо назвати «волинським дербі».

30 січня 1989 року на зборах громадських організацій міста було створено футбольний клуб «Волинь», який одним з перших в Україні перейшов на госпрозрахунок. Результати не забарилися — того ж року у виснажливому турнірному марафоні (команда провела 52 матчі) у гострій боротьбі з чернівецькою «Буковиною» лучани під керівництвом Віталія Кварцяного посіли перше місце в зоні (команда здобула 32 перемоги при 6 поразках), виборовши звання чемпіонів України. Володимир Дикий установив рекорд клубу, забивши за сезон 22 голи. На жаль, почин не був підтриманий у перехідному турнірі за вихід до першої ліги СРСР. Федерація футболу СРСР спочатку заборонила дозаявляти гравців на перехідні матчі, але перед самим їх початком скасувала постанову, не попередивши «Волинь». Оскільки в команді було багато травмованих гравців, на поле довелося виходити в якості польового гравця воротареві Михайлові Бурчу. У підсумку команда посіла друге місце.

Золоті медалі чемпіонів України 1989 року отримали:

* воротарі — Раймонд Лайзанс, Михайло Бурч;
* захисники — Володимир Антонюк, Олег Федюков, Іван Польний, Геннадій Шухман, Роман Крищишин;
* півзахисники — Анатолій Раденко, Микола Слука, Андрій Федецький, Сергій Ковальов, Володимир Гащин, Володимир Мартинюк;
* нападники — Арманд Зейберліньш, Володимир Дикий, Павло Філонюк, Володимир Мозолюк;
* начальник команди — Анатолій Барабасевич;
* головний тренер — Віталій Кварцяний;
* тренер — Олексій Єщенко.

Після чемпіонського сезону настав певний спад: у 1990 році команда посіла сімнадцяте місце, а в 1991 — восьме у «буферній» західній зоні другої ліги. Це дало змогу ввійти до першого національного чемпіонату України в якості вищолігової команди. Останній матч у чемпіонаті СРСР команда провела вдома 7 листопада 1991 року проти брестського «Динамо». Матч закінчився нульовою нічиєю.

Навесні 1992 року незалежна Україна проводила свій дебютний чемпіонат. «Волинь», яку тренував Мирон Маркевич, грала у другій підгрупі вищої ліги, де посіла п'яте місце з десяти команд (хоча якийсь час навіть лідирувала). Перший матч чемпіонату України команда провела в Івано-Франківську проти місцевого «Прикарпаття» (0:0), а перший гол забив Ігор Плотко у наступній грі з «Буковиною» (1:2). Того ж року домашній матч проти київського «Динамо» зібрав на «Авангарді» рекордні 20 тисяч глядачів.

Улітку головний тренер «Волині» Мирон Маркевич без попередження залишив команду і вирушив до Львова, взявши з собою двох ключових гравців — Плотка й Топчієва. Фінансові і організаційні проблеми, які почалися в той час у більшості клубів України торкнулися і луцької команди. Тренером команди став Роман Покора. Протягом чемпіонатів 1993/1994 і 1994/1995 років команда двічі посідала одинадцяте місце в таблиці та двічі доходила до чвертьфіналу Кубка України. Після низки невдалих ігор на початку чемпіонату 1994/1995 років Роман Покора змушений був піти з клубу, на його місце прийшов Віталій Кварцяний, якому вдалося зберегти команду у вищій лізі. Однак у наступному чемпіонаті на початку другого кола керівництво Волинської ОДА звільнило Кварцяного і призначило на посаду головного тренера Юрія Дячука-Ставицького. Але йому не вдалося зберегти команду у вищій лізі, «Волинь» посіла 17-е місце з 18 команд.

Наступного сезону команду в першій лізі очолив Анатолій Раденко. Склад команди був оновлений на 90 %, з'явилося багато молодих гравців і команда після першого кола посіла друге місце. Але у клубі загострилася фінансова криза, довелося продавати ключових гравців. У результаті в сезоні 1996/1997 років команда посіла 4-е місце. Наступного сезону після 4-х турів команду залишив Анатолій Раденко, а щоб вийти з фінансової кризи, команді довелося продати Володимира Гапона і Анатолія Тимощука. У сезоні 1998/1999 тільки перемога в останньому турі над донецьким «Шахтарем-2» (луцька команда перемогла 5:2, по ходу матчу програючи 0:2) дозволила команді не вилетіти до другої ліги — «Волинь» (тренер — Юрій Шулятицький) набрала стільки ж очок, скільки й «Поділля», яке й опустилося нижче. Олексій Єщенко, який став біля керма команди, дещо стабілізував гру, але фінансове становище клубу не покращив. У сезоні 2000/2001 від складу попереднього сезону залишився один Олег Федюков. Після першого кола команда посідала 15-е місце, яке відправляло команду до другої ліги.

Наприкінці 2000 року президентом і головним тренером «Волині» став уже знайомий уболівальникам Віталій Кварцяний. Клуб змінив назву на СК «Волинь-1», з'явилися спонсори, повернулася обличчям до команди й міська та обласна влада. Перед колективом були поставлені нові завдання і друге коло чемпіонату 2000/2001 років клуб завершив на дев'ятому місці. В останньому турі команда розгромила київський ЦСКА-2 — 7:0. Ця перемога досі залишається найбільшою перемогою «Волині» в чемпіонатах. У цей час реконструювали стадіон, до команди прийшли нові футболісти та повернулися вихованці клубу. Перед початком сезону луцький клуб вважався одним із фаворитів у першій лізі. Усі домашні матчі в тому чемпіонаті команда виграла, а з 20 вересня 2001 по 8 квітня 2002 року команда здобула 13 перемог поспіль. За сім турів до кінця чемпіонату волиняни забезпечили собі місце у вищій лізі, а за три — достроково стали чемпіонами першої ліги. Нападник «Волині» Василь Сачко з 17 голами став кращим бомбардиром ліги.

Золоті медалі чемпіонів першої ліги 2001/2002 років отримали:

* воротарі — Юрій Нікітенко, Роман Нестеренко;
* захисники — Олег Федюков, Юрій Кондаков, Віталій Розгон, Любомир Гальчук, Ярослав Комзюк;
* півзахисники — Володимир Гащин, Юрій Дудник, Сергій Гончаренко, Андрій Пісний, Володимир Гапон, Дмитро Топчієв, Олександр Агарін;
* нападники — Василь Сачко, Сергій Кривий, Олександр Гребеножко, Володимир Луценко, Віктор Мацюк, Сергій Гордун, Вадим Солодкий, Олександр Столярчук;
* президент клубу — Василь Столяр;
* головний тренер — Віталій Кварцяний;
* тренер — Петро Кушлик.

Перша ліга розпочалася для "Волині" падінням за межі першої десятки турнірної таблиці - омолоджена команда грала доволі нестабільно і попри регулярні перемоги над лідерами примудрялася втрачати очки в поєдинках з неамбітними суперниками. Непоганим видався старт у сезоні 2007/08, але невдало провівши друге коло, лучани фінішували лише дев'ятими. Шанс поборотися за підвищення в класі "Волинь" отримала наступного сезону, проте взимку тренерський штаб провів значне омолодження колективу, позбувшись ряду провідних виконавців. Попри побоювання уболівальників команда, середній вік якої складав близько двадцяти років, зуміла "на жилах" вибороти п'яту сходинку турнірної таблиці. Цього ж року Олександр Пищур повторив рекорд 1989-го року, забивши протягом сезону 22 голи, і став кращим бомбардиром першої ліги, отримавши до того ж, звання кращого гравця дивізіону за версією ПФЛ.

Перед початком чемпіонату 2009/10 керівництво клубу натякнуло, що команда готова нарешті боротися за підвищення в класі. У міжсезоння "Волинь" провела солідне кадрове підсилення й з перших турів втрутилися у боротьбу за вихід до Прем'єр-ліги. В той же час волиняни досить успішно виступили й у розіграші Кубка України, здолавши "Кривбас" та запорізький "Металург", "Волинь" вийшла до півфіналу національного Кубка. При цьому, команді довелося зіткнутися з проблемами боротьби на "два фронти" й на зимову перерву лучанипішли із відчутним відставанням від лідируючої трійки. Однак, весняна частина сезону, попри поразку у кубковому півфіналі, видалася для "Волині" більш, ніж успішною. Перемагаючи опонентів вдомата у гостях, здобувши на фініншній прямій одинадцять перемог поспіль, "Волинь" ліквідувала більш ніж десятиочковий відрив від першого місця і лише за збігом обставин фінішувла другою й поверненулася до еліти українського футболу .

Друге місце й срібні медалі першої ліги 2010 року здобули: воротарі - Ісса Ндоє та Віталій Неділько; захисники - Віталій Гошкодеря, Сергій Сімінін, Руслан Мостовий, Володимир Ковалюк, Богдан Карковський, Андрій Гринченко, Сергій Літовченко, Віталій Розгон, Роман Годований, Павло Циркуненко, Тарас Дурай; півзахисники - Євген Пічкур, Рамон Лопес, Ярослав Кінаш, В'ячеслав Шарпар, Максим Лісовий, Олег Герасимюк, Олексій Довгий, Олександр Марковець, Василь Жук, Роман Карасюк, Віталій Приндета; нападники - Євген Павлов, Майкон Олівейра, Вадим Рибальченко, Леонардо да Коста, Олексій Бабир, Клейтон Жануаріо Франко (Кану). Президент клубу - Василь Андрійович Столяр, головний тренер: Віталій Володимирович Кварцяний, старший тренер - Володимир Олексович Журавчак, тренери - Степан Степанович Павлов та Сергій Федорович Чабан, начальник команди - Віктор Сергійович Шелигін